Для вас, батьки

Особливості кризи трирічного віку

Похожее изображение
Криза трирічного віку - це період «відділення» дитини від дорослого. Можна навіть назвати цей період часом становлення особистості дитини. Це, безумовно, важкий час для батьків, бо у цей період дитина може стати начебто некерованою, дуже примхливою, гостро конфліктувати з близькими. Але від того, як батьки поведуть себе, багато в чому буде залежати, яким виросте їхня дитина: пасивною або активною, наполегливою і незалежною або боязкою і невпевненою у собі. Особливо сильно криза 3 років проявляється в сім'ях, де дитина єдина.
Криза трьох років може початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 – 4 роки. В окремих дітей вона є яскраво вираженою, в інших, навпаки, криза починається і завершується непомітно.
Головний зміст кожної вікової кризи — це формування новоутворень, тобто виникнення нового типу стосунків дитини з дорослими, зміна одного виду діяльності іншим. Для кризи трьох років, згідно з дослідженнями учених і психологів, найважливішим новоутворенням є виникнення нового відчуття «Я» та «Я сам».
Симптоми кризи 3-річного віку
Криза 3-річного віку характерізується наявністю певних симптомів. Психологи визначили декілька основних ознак, що сигналізують про наявність у дитини саме кризи трирічного віку.
·                  Упертість.
У кризовий період - це одна з найяскравіших рис характеру. Дитина упирається з приводу та просто так. Головним його прагненням в цей період є досягнення необхідного, а не бажаного. Якщо мама покликала дитину їсти, вона буде твердити: "Не піду", навіть якщо їй хочеться їсти.
Батьки, прагнучи виховати слухняну дитину, намагаються їй "піддати", наказують її, тиснуть на малюка. Така поведінка - далеко не кращий вихід з цієї ситуації. Дитина, намагаючись реабілітувати себе, буде провокувати ще більше таких ситуацій, намагаючись показати своє "Я".


·                  Негативізм.
Проявляється у прагненні малюка зробити все навпаки, навіть всупереч своїм бажанням. Іноді непослух дитини батьки сприймають як негативізм. Коли дитина не слухається батьків, вона діє так, як їй хочеться, задовольняючи своє бажання. При негативізмі вона йде наперекір навіть собі. Негативізм зазвичай з'являється лише з батьками та близькими людьми, чужих сторонніх людей дитина слухається, поводиться спокійно і поступливо.
Іноді негативізм дитини виглядає смішно: вона настільки сильно висловлює свою незгоду, що, показуючи на собаку, каже: "не собака", або ще щось подібне в цьому дусі.
·                  Норовистість.
Дитина починає висловлювати всілякі протести не тільки проти своїх бажань і волі батьків, але й проти звичайних дії,і проти існуючого укладу. Протестує вона проти прийнятих правил, не погоджується виконуватити зуби, митися).
·                  Свавілля.
Це прагнення виконувати самостійно всі дії та операції, незважаючи на те, що у дитини не вистачить умінь або сил їх виконати.
Дуже часто дитині забороняють робити основну масу операцій - цього робити не варто, нехай малюк переконається сам, що це йому ще не під силу.
·                  Знецінення.
Це характеризується тим, що дитина, ще вчора висловлювала прихильність і любов до батьків, близьких людей, а сьогодні починає обзивати їх різними нехорошими і лайливими словами. Улюблені іграшки їй теж перестають подобатися, вона їх починає обзивати, а іноді кидати, розбивати, рвати.
У період кризи поведінка малюка непередбачувана, імпульсивна і направлена в основному негативно. Дитина - це маленький руйнівник, який всіляко намагається керувати батьками, відстояти свою точку зору, він хоче, щоб його бажання виконували. З дитиною досить часто трапляються істерики і різкі зміни настрою.
Що робити батькам у період кризи 3 років
Дозволити дитині діяти самостійно, але контролювати. Причому контролювати потрібно не стільки дії самого малюка, скільки простір навколо нього. Ваша дитина хоче пролізти під столом? Нехай, тільки підставте руку, щоб вона не вдарилася. Хоче від вас відбігти - прослідкуйте, щоб вона не зникла з очей. Хоче їсти сама ложкою - нехай, простежте тільки, щоб поруч не було ножа. Подібне ставлення до дитини дозволить їй відчувати себе впевнено.
Часто спроби дитини бути самостійною дуже нервують батьків, простіше і швидше самим одягнути, нагодувати і умити. Але якщо ви не дозволите їй робити це зараз, то в майбутньому не нарікайте, що ваша дитина ледача і несамостійна.
Роздратування дорослих цілком природньо, це почуття можна зрозуміти. Адже, насправді дитина ще дуже небагато може зробити сама, вона незграбна, у неї багато чого не виходить. До того ж вона непослідовна у своїй поведінці: з одного боку, наполягає на своєму, з іншого - виявляється абсолютно безпорадною перед найпростішим завданням. Але ви повинні ставитися до цього спокійно, так як, відчувши ваше роздратування, дитина може випробувати почуття сорому від своєї недолугості і відмовитися від спроб бути самостійною. Нехай зробить так, як уміє, і не забудьте її похвалити! Абсолютно неприпустимі глузування й іронія. У такій ситуації дитина може вирішити, що краще залишатися маленькою і залежною, у всякому разі, маленьких і безпомічних не лають.

Консультація для батьків на тему:

«Роль батьків у вихованні дитини»

Картинки по запросу семья

Не всі сім’ї повного мірою реалізують усі можливості впливу на дитину. Причини можуть бути різні: одні сім’ї не хочуть виховувати дитину, інші - не вміють цього робити, є й такі, що розуміють, для чого це потрібно робити, однак не роблять. В усіх випадках сім’ї потрібна кваліфікована допомога дошкільного закладу.
Нині необхідність дошкільного виховання не викликає жодних сумнівів. Упродовж останніх років до дошкільних закладів висунуто високі вимоги.
Багато років поспіль наша держава всіляко підкреслювала соціальну функцію дошкільного виховання - звільнення жінки-матері для участі в суспільному виробництві.
При оцінюванні роботи дошкільного закладу як важливий показник фігурують відомості про захворювання дітей, кількість пропущених ними днів (отже, вимушеної непрацездатності матері).
Зростання впливу освіти, що спостерігається в багатьох країнах світу, зокрема й у нашій країні, змінило ставлення до дитячих садків. На перше місце виходять педагогічні функції дошкільного закладу: як виховують, чого навчають, наскільки успішно готують до школи.
Щоб ефективно виконувати педагогічні функції, дошкільний заклад має переглянути зміст і поліпшити якість освітньої роботи з дітьми, посилити вплив на кожну дитину. Це зумовлює потребу дошкільного закладу вбачати в сім’ї союзника, однодумця щодо виховання дитини.
Слід зауважити, що педагоги дошкільних закладів не завжди усвідомлюють можливість і необхідність співробітництва з сім’єю. Молоді спеціалісти нерідко вважають, що їх навчили, як розуміти дитину, як її вчити, виховувати і недооцінюють ролі батьків, що не важливо, коли батьки виховують не зовсім правильно і бачать дитину набагато менше часу, ніж вихователь у садочку.
Часто так і батьки думають, що знають свою дитину краще, ніж інші, розуміють її, а отже, і виховують самі, а в дитячому садку дитина ціла і неушкоджена, під наглядом дорослого, і цього досить.
Таким чином, є дві сили, дуже близькі дитині дошкільного віку - батьки й педагоги, які намагаються виховувати автономно, незалежно одна від одної, що не сприяє ефективному вихованню.
У вихованні маленької дитини є чимало заходів, метою яких є формування позитивних звичок, навичок поведінки, раціональних способів діяльності.Усе це можливо, якщо дорослі домовлятимуться про єдність вимог, спільність методів впливу та способів навчання в дитячому садку й родинному колі.
Слід також ураховувати, для вирішення яких завдань виховання може бути сильнішим дитячий садок чи сім’я, і відповідно, який тягар має взяти на себе інша сторона. Наприклад, в емоційному, статевому вихованні, у залученні дитини до спорту можливості сім’ї значно більші, ніж можливості дитячого садка. Однак дитячий садок кваліфіковано здійснює навчання, забезпечує розвиток творчих здібностей тощо.
Отже, в основу взаємодії сучасного дошкільного закладу та сім’ї має бути покладено співробітництво.Повноцінним може бути тільки те виховання, яке починається від колиски. Дошкільне виховання, що починається з родинного, а далі доповнюється суспільним є вирішальним у прилученні дитини до скарбниці духовної культури народу, її соціалізації.
Саме в родинному вихованні в дошкільні роки у дитини закладаються основи моралі, правильної поведінки, активності, ініціативності, творчого ставлення до дійсності чи навпаки - пасивності, байдужості, нігілізму, індиферентності
.Родинне виховання і виховання в дошкільній установі реально існували як дві самостійні ланки, хоч у програмах дитячого садка і в методичній літературі наголошувалось на необхідності взаємозв’язку дитячого садка і сім’ї. Насправді це були дві системи, які зрідка взаємодіяли.
У сім’ї зміст, методи, фор,ли виховання дітей залежать від загальної культури батьків. Найпростіше сімейне виховання має довільний характер, здійснюється без чіткої системи, фрагментарно і доволі стихійно.За таких умов загальний розвиток і ступінь вихованості дітей дуже різний. В одних сім’ях малята ростуть добрими, привітними, довірливими, активними, виявляють інтерес до гри, книжок, мистецтва, в інших - батьки не дуже дбають про загальний розвиток дитини, але велику увагу приділяють її дисциплінованості, слухняності. Є сім’ї, де вихованню дитини не надають значення взагалі.
Дитячий дошкільний заклад - обов’язкова ланка загальної системи освіти. Процес виховання і навчання у ньому здійснюється відповідно до програми, укладеної фахівцями (фізіологами, психологами, лікарями, педагогами, методистами) й ухваленої Міністерством освіти і науки України.Програма набуває чинності державного документа.
За твердженнями спеціалістів, у дошкільних закладах достатньо розвинені й виховані діти ті, в родинах яких з особливою увагою ставляться до виховання. Найбільше труднощів викликають у вихователя діти, батьки яких не приділяють належної уваги їх вихованню.
Отже, навіть обов’язкова програма з чітко організованим процесом виховання не позбавляє дошкільного закладу залежності від родини: якщо батьки дбають про дитину, то й дитячий садок сприяє її збагаченню, розвитку; якщо сім’я не займається вихованням чи створює для дитини важкі умови, то дитячий садок не завжди в змозі допомогти.
Упродовж тривалого часу склалось так, що дитячий садок, підпорядковуючись лише адміністративним органам, був незалежним від сім’ї. Від неї майже не залежало, в який садок потрапить дитина, які вимоги висуватимуться до неї, який розпорядок закладу, кваліфікація вихователів тощо.
Нині ситуація змінюється, відкриваються дитячі садки, які більше зважають на потреби сім’ї і щодо встановлення розпорядку, і щодо змісту роботи. Сім’я має можливість вибирати дитячий садок і вихователя, розраховуючи на співпрацю у вихованні дитини.
Психологи і педагоги наголошують:
1. Особливістю сімейного виховання є його виразний емоційний характер, що ґрунтується на родинних почуттях, виявляється у глибокій любові до дітей, та взаємних почуттях дітей і батьків.
У вихованні дітей раннього і дошкільного віку вирішальне значення мають родинні емоційні зв’язки, насамперед матері і дитини, оскільки коло людей, з якими спілкується дитина, доволі обмежене, навіть якщо дитина відвідує дошкільний заклад.
2. Основною умовою розвитку особистості є включення дитини в стосунки і спілкування з людьми.
У концепції дошкільного виховання в Україні подано такі тези про взаємодію сім’ї і дошкільної установи:
- сім’я і дитячий садок у хронологічному порядку пов’язані принципами наступності. Вони повинні забезпечувати безпосередність навчання і виховання дітей .У дослідженнях деяких педагогів стверджується, що у практиці суспільного і сімейного виховання переважає принцип не наступності, а паралелізму, тобто сім’я вирішує свої завдання, а дошкільний заклад - свої. За таких умов освітня підготовка дітей не матиме відчутних результатів;
- сім’я - це найприродніша школа соціалізації дитини в суспільстві. Через сім’ю дитина набуває різного досвіду. Концепція спрямовує на те, щоб мета і зміст суспільного виховання не відрізнялись від мети і змісту родинного виховання;
- адаптаційний період «дитина - сім’я - дитячий садок» розширити на більш тривалий час;
- головна мета дошкільного виховання - всебічне виховання дитини, що охоплює розвиток естетичних, розумових, моральних, мовних здібностей малюка.
Практика свідчить, що українське дошкілля загалом, здійснює ті завдання, від яких залежить підготовка дітей до навчання у школі.
Таким чином, формулюємо висновок, що на сучасному етапі розвитку суспільства дошкільний заклад і сім’я мають працювати в умовах співробітництва, і дитячий садок повинен бути ініціатором таких змін, оскільки цього вимагає час. Тож перед дошкільною установою сьогодні поставлено низку завдань:
1) зміна соціальної орієнтації на основного замовника дитячого садка, якому дошкільний заклад має бути підзвітний;
2) усвідомлення вихователями дошкільних закладів того, що дітей їм довіряє сім’я, отже, потрібно зберегти здоров’я дитини і забезпечити належні умови для її розвитку;
3) приймаючи дитину до групи, вихователь має докладно ознайомитися зі змістом, характером і напрямами виховання в сім’ї, щоб забезпечити адекватні умови для тісного контакту педагога з вихованцем, педагога з батьками.
4) У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, зокрема закладаються основи національної свідомості, відбувається становлення особистості загалом. В.Сухомлинський зауважував, що «...сім’я - це повноводна річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші риси людини-громадянина, людини-трудівника, людини - культурної особистості.

Немає коментарів:

Дописати коментар